| Головна статті |
|---|
| Першими знайомляться цікаві та ініціативні |
| Уміння спілкуватися |
У вересні у наших дітей завжди нові знайомства: перші дні в дитячому садку, поява на призабутому за літо дитячому майданчику ... Кілька подібних ситуацій, в яких син чи донька виглядали зайво сором*язлими або, навпаки, непримиренно агресивними, раптом переконують батьків у тому, що малюк, виявляється, не вміє знайомитися, вступати в гру, спілкуватися.
У цьому немає нічого дивного, вважає психолог центру соціально-психологічної адаптації "Генезис" Альбіна Локтіонова. Малюк не народжується з навичками ведення світської бесіди - він отримує їх у міру дорослішання. Провідна роль тут, природно, належить батькам.
Щоб дитина могла спілкуватися, у неї має виникнути бажання спілкуватися
Як це не дивно, воно безпосередньо залежить від того, як оточуючі дорослі відносяться до цікавості та ініціативі дитини.
Не приймаючи дитячу ініціативу, споруджуючи навколо активного малюка необгрунтовані кордони з численних "не можна", ми, часом не здогадуючись про це, плекаємо в малюка відчуття провини ("Я все роблю неправильно, я не такий, як треба ").
У почутті провини, зокрема, криються причини невпевненості в собі, які заважають вільно спілкуватися. Перейнятого почуттям провини малюкові значно важче виявляти властиву цікавість його віку до зовнішнього світу. Ось чому батькам так важливо навчитися поважати дитячу ініціативу і в той же час відводити їй певні рамки: "Розумієш, у нас зараз важлива розмова, а для тебе знайдеться час трохи пізніше".
Щоб 3-5-річній дитині хотілося спілкуватися, їй, на відміну від дорослого, необов'язково бути дуже зацікавленою в людині, мати багато запитань до неї - досить просто мати багато питань, бути цікавою. І при цьому твердо знати, що малюка не відкинуть, що його питанням зрадіють і знайдуть час на них відповісти. Тим, як батьки приймають питання дитини і відповідають на них, вони дають модель спілкування, яка спрацює і в спілкуванні з однолітками. Якщо батьки все роблять правильно, дитина засвоює алгоритм: вона чує питання, дає собі час, щоб на нього відповісти, і спокійно відповідає.
