| Головна статті |
|---|
| Про моє життя з двома дітьми |
| Виховні бесіди з рідними |
| Розподіл часу |
Нарешті ми вдома! Останні кілька днів я засинала й прокидалася лише з однією думкою: скоріше б побачити і притиснути до себе синочка, за яким я так скучила. Дні, проведені в пологовому будинку, здалися мені вічністю. Поруч сопів новонароджений малюк, але я всім серцем рвалася до іншого, тепер уже старшенького.
Але ось пролунали заповітні слова: "Виписка готова, можете збиратися додому", - і серце радісно застрибало в грудях. Через кілька годин у виписному залі мене чекала моя сім'я: чоловік, мама і маленький син Артем.
- Де Тимоша?! - були перші слова Артема. Він так довго чекав на народження братика, що навіть не звернув на мене жодної уваги.
З цього моменту між синами почалася зворушлива братерська любов, яку я буду намагатися підтримувати всіма силами.
"Ревнощі" - це перша асоціація, яка виникає у знайомих, що вперше почули про поповнення нашої родини. Звичайно, я розумію, що повністю уникнути цього навряд чи вдасться. Тим не менш, я вірю в те, що відсотків 80 в цьому питанні залежить від батьків.
